Походження назви села Саїнка

На хвилястих відрогах Волино – Подільської височини в південно – східній частині розташувалось село Саїнка. З Розповіді старожилів та архівних документів стало відомо, що село було засноване  в першій половині ХVІ ст. рибаком Сайкою, від імені якого село називають Саїнкою.

Історично – географічна довідка

Річка Мурафа  поділяє село на дві нерівні частини. Вона проходить у напряму зі схду на захід. З лівого боку в Мурафу впадає невеликий струмок, що починається в балці за селом. По обидві сторони струмка розміщена основна частина села. 

На початку існування наше село було невелике. Це видно з того, що  давнє кладовище розташоване тепер майже посередині села.

Поміж одинокими деревами біліли малі селянські хати, вкриті соломою. Влітку на вулицях здіймались хмари пилу, а восени, коли йшли сильні дощі, стояло болото і калюжі. 

В центріі села розташувався панський маєток, церква, невелика крамниця і як правило корчма.

Навколо села в різні сторони простяглися родючі лани, що в більшій мірі належали поміщику Маньковському. Селяни пережили різні історичні епохи, що поступово змінювали одна одну. Не обминула його доля важкого кріпацтва. Більшість селян були кріпаками.

Деякі з них зуміли викупитись і ставали вільними. Купивши в поміщика невеликі земельні наділи, вони стали господарювати. Решта ще довго гнули спини на панській ниві. Поміщик був завжди грізний, сердитий, і без всяких причин міг побити селянина, вилаяти брудними словами. Селяни працювали під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею. За немправну роботу  на селян сипались удари.

Під час полювання поміщик виступав з великою кількістю гінців і собак,  витоптуючи і знищуючи селянські посіви. Селяни не мали права вбивати дичину на своєму полі, бо поміщик зберігав її для себе.

Селяни жили в задимлених, курних хатах разом з худобою. Голодування і злидні були звичайним явищем. Від заразних хвороб щороку вмирали цілі сім’ї, бо ніякої медичної допомоги хворим не було. Кріпак ніде не міг знайти суду й управи на свого пана, який часто продавав кріпаків, дарував або міняв за собак.

Селяни повстали проти  поміщиків, громили і спалювали їх маєтки. Йшла боротьба за землю і за волю.

В 1961 році прийшли вісті про скасування кріпосного права. Селяни відзначили цю подію, спорудивши в селі пам’ятник з написом «В честь скасування кріпосного права».

Аграрно промисловий розвиток

В селі було 2536 гектарів орної землі. Поміщикові належало – 1172 га, церкві – 94 га, куркулям  -  400 га, а селянам – 870 га.

Більшість селян не мали робочої худоби, а тому їхнє поле орали куркулі за відробітки.

Культурно духовна спадщина

Поруч панського подвіря  стояла церква – єдиний культурний і політичний центр села.

На південь від церкви, на роздоріжжі, стояла звичайна селянська хата під соломяною покрівлею і маленькими вікнами, що сумно дивились на село.  Це була церковноприходська школа. В класній кімнаті було темно і грязно. На кількох довгих лавах сиділи учні, розподілені по класах. Школа була організована в селі в другій половині ХІХ ст.. Навчальним процесом у школі керував дяк і піп. 

Першим учителем у Саїнці був Делемарський з 1890  року. Він працював одночасно з  трьома класами. Середнє число учнів щорічно не перевищувало в трьох класах 25-30 учнів. Навчальний процес починався пізньої осені і закінчувався ранньою  весно.

З 1900 року в Саїнці працював учителем Роман Володимирович Топчій – житель Немирівського району села Мар’янівки.

Навчальний процес у школі проходив під постійним наглядом церкви. Учитель навчав дітей читати і писати, навчав арифметики. Головним предметом  викладання був «закон Божий», який діти вивчали під наглядом попа. А він приходив у школу з палкою в руках і перевіряв, як діти вивчали молитви.

Олександр Сафонович Пащенко -  народився 1 вересня 1906 року в селі Лука. (Немирівський р-н).

Працював в селі Саїнка що на Вінничині, завідувачем будинку культури. Малював картини.

Зараз в шкільному музеї села знаходиться його музей із роботами.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *