Походження назви села Саїнка
На хвилястих відрогах Волино – Подільської височини в південно – східній частині розташувалось село Саїнка. З Розповіді старожилів та архівних документів стало відомо, що село було засноване в першій половині ХVІ ст. рибаком Сайкою, від імені якого село називають Саїнкою.
Історично – географічна довідка
Річка Мурафа поділяє село на дві нерівні частини. Вона проходить у напряму зі схду на захід. З лівого боку в Мурафу впадає невеликий струмок, що починається в балці за селом. По обидві сторони струмка розміщена основна частина села.
На початку існування наше село було невелике. Це видно з того, що давнє кладовище розташоване тепер майже посередині села.
Поміж одинокими деревами біліли малі селянські хати, вкриті соломою. Влітку на вулицях здіймались хмари пилу, а восени, коли йшли сильні дощі, стояло болото і калюжі.
В центріі села розташувався панський маєток, церква, невелика крамниця і як правило корчма.
Навколо села в різні сторони простяглися родючі лани, що в більшій мірі належали поміщику Маньковському. Селяни пережили різні історичні епохи, що поступово змінювали одна одну. Не обминула його доля важкого кріпацтва. Більшість селян були кріпаками.
Деякі з них зуміли викупитись і ставали вільними. Купивши в поміщика невеликі земельні наділи, вони стали господарювати. Решта ще довго гнули спини на панській ниві. Поміщик був завжди грізний, сердитий, і без всяких причин міг побити селянина, вилаяти брудними словами. Селяни працювали під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею. За немправну роботу на селян сипались удари.
Під час полювання поміщик виступав з великою кількістю гінців і собак, витоптуючи і знищуючи селянські посіви. Селяни не мали права вбивати дичину на своєму полі, бо поміщик зберігав її для себе.
Селяни жили в задимлених, курних хатах разом з худобою. Голодування і злидні були звичайним явищем. Від заразних хвороб щороку вмирали цілі сім’ї, бо ніякої медичної допомоги хворим не було. Кріпак ніде не міг знайти суду й управи на свого пана, який часто продавав кріпаків, дарував або міняв за собак.
Селяни повстали проти поміщиків, громили і спалювали їх маєтки. Йшла боротьба за землю і за волю.
В 1961 році прийшли вісті про скасування кріпосного права. Селяни відзначили цю подію, спорудивши в селі пам’ятник з написом «В честь скасування кріпосного права».
Аграрно промисловий розвиток
В селі було 2536 гектарів орної землі. Поміщикові належало – 1172 га, церкві – 94 га, куркулям - 400 га, а селянам – 870 га.
Більшість селян не мали робочої худоби, а тому їхнє поле орали куркулі за відробітки.
Культурно духовна спадщина
Поруч панського подвіря стояла церква – єдиний культурний і політичний центр села.
На південь від церкви, на роздоріжжі, стояла звичайна селянська хата під соломяною покрівлею і маленькими вікнами, що сумно дивились на село. Це була церковноприходська школа. В класній кімнаті було темно і грязно. На кількох довгих лавах сиділи учні, розподілені по класах. Школа була організована в селі в другій половині ХІХ ст.. Навчальним процесом у школі керував дяк і піп.
Першим учителем у Саїнці був Делемарський з 1890 року. Він працював одночасно з трьома класами. Середнє число учнів щорічно не перевищувало в трьох класах 25-30 учнів. Навчальний процес починався пізньої осені і закінчувався ранньою весно.
З 1900 року в Саїнці працював учителем Роман Володимирович Топчій – житель Немирівського району села Мар’янівки.
Навчальний процес у школі проходив під постійним наглядом церкви. Учитель навчав дітей читати і писати, навчав арифметики. Головним предметом викладання був «закон Божий», який діти вивчали під наглядом попа. А він приходив у школу з палкою в руках і перевіряв, як діти вивчали молитви.
Олександр Сафонович Пащенко - народився 1 вересня 1906 року в селі Лука. (Немирівський р-н).
Працював в селі Саїнка що на Вінничині, завідувачем будинку культури. Малював картини.
Зараз в шкільному музеї села знаходиться його музей із роботами.
